Ви дивитеся odnoklasnyk

Оповідання: Бессонов

ок

 Я тепер майже нічого не пригадую з тієї весни, а колись же могла за датами перерахувати всі наші зустрічі (було їх усього п’ятдесят дві чи п’ятдесят три)… Після того чимало всілякого сталося – надто багато нашарувань, а ми ж знаємо, що нічого нікуди не зникає й нічого ми не забуваємо, тільки пофігіваємо…

Того дня я вперше вбрала пошиту мамою чорну блузку (тканина "під шкіру"; якщо вам цікаво, я ношу її й досі). Я не збиралася йти на дискотеку, бо постановила собі до першого травня не відвідувати те місце. Я тоді багато чого собі постановляла. Мені це було в прикол. Особливо в прикол було комусь казати: "Я собі постановила до першого травня не ходити в "Орфей"". Я взагалі була серйозна дівчина.

Ми з подругами любили збиратися й співати "Ветер надежды", "Восемнадцать мне уже", "Видели ночь, гуляли всю ночь до утра". Всі ці пісні були популярні в нашому "Орфеї", тільки дівчата туди у квітні ходили, а я ні.

Але того дня мені необхідно було піти. Бо я знала, що там є він. І знала, що він сподівається побачити там мене. І я пішла. Вдягла свою новоспечену чорну блузку, джинси й білі кросівки (тоді на дискотеки всі ходили так або майже так) – і полетіла.

Виявилося, що він зовсім не сподівався мене там побачити. Бо одна моя подруга відкликала мене в хол і сказала, що він обіймав за талію мою однокласницю. Для мене це був шок. Звичайно, я б мала здогадуватися, що він періодично може обіймати Віку за талію. Недарма ж вони весь лютий просиділи за сусідніми партами (він – за нею), і він на всіх уроках пестив її довге волосся. Той лютий був часом моїх внутрішніх змін, тих змін, які зазвичай настають десь у чотирнадцять років… Я приходила зі школи додому й цілими днями лежала і дивилася в стелю. Однак у березні він уже не пестив її волосся, і я… Я забула всі образи.

Отож тоді, в "Орфеї", вирішила на зло йому познайомитися з Бессоновим. О Бессонов, ти світло й темінь моєї юності, ти – невимовний біль моєї юності, ти – мої сльози, мої вірші, мій "Ветер надежды", зразки моїх вступних завдань до вузу, врешті-решт.

Бессонова я запримітила за два тижні до того на конкурсі "Історія рідного міста" (такі конкурси – улюблена фішка нашого райвно). Вчителі сказали своїм учням, аби ті прийшли дивитися на це змагання, тоді їм поставлять з історії кілька дванадцяток. Як учителі вмовляли йти на конкурс самих гравців, я ліпше не розповідатиму. Краще розповім, що перед тим, як іти туди, я помила голову і внаслідок цієї процедури моє волосся стирчало в різні боки. Те, що стирчало, я відчикрижила. Хоча, здається, це не вельми допомогло. Тож я вирішила менше дивитися в дзеркало.

Серед глядачів я помітила дуже гарного хлопця – чорнявого, з волоссям до плечей. Я давно чула про красеня Бессонова, а тепер доля подарувала мені щастя його побачити.

Отже, в "Орфеї", крім нього, був іще й Бессонов. Я сказала своїй приятельці, що залюбки познайомилася б із ним. Я й не думала, що Машка вирішує проблеми так оперативно! Вона рознюхала, що він – друг її однокласника. Про все було домовлено: Бессонов мав запросити мене на "мєдляк".

Коли почалася Земфірина пісня "Вороны-москвички" (між іншим, я добре граю цю пісню на гітарі), він підійшов і зі словами "можно пригласить?" обійняв мене за талію (так усі танцювали: хлопець тримає руки в дівчини на талії, а дівчина – у хлопця на плечах). Ми танцювали, а він чомусь ніц не запитував. Я взяла ініціативу в свої руки.

– Тебе нравится Земфира?

Він відповів, що її не слухає, проте не гидує. А взагалі слухає реп. Зараз я думаю, він погано уявляв, що таке реп, бо якби уявляв, то ніколи не сказав би, що його слухає. Такі хлопці не можуть слухати реп.

Певно, він вирішив, що знайомство варто розпочинати все-таки не з Земфіри, й запитав, як мене звати. Я була Настя, а він Віктор (про роль у моєму житті хлопців з таким ім’ям і взагалі про імена на "в" я розповім якось іншим разом). З’ясувалося (для нього), що я навчаюсь у дев’ятій школі.

– С Инкой?

– Нет, с Олькой.

Він не знав, хто така Олька, але ж я не винна: Олька постійно мені тринділа, що вони знайомі!

Одне слово, наступного дня я зустріла у школі Машку, й вона мені повідомила: її однокласник оголосив, що я сподобалася Бессонову. Я не вірила своїм вухам. Позаяк зі щирістю проблем ніколи не мала, то, недовго думаючи, написала Мудрикові (Машчиному однокласникові) записку: "Валера, я не верю, что понравилась Безсонову" (незважаючи на те, що спілкувалася з приятелями я тоді російською (тепер розмірковую: навіщо?), я все-таки добре знала правило української мови про написання префіксів роз- та без-).

Через урок я отримала відповідь: "Дорогая Настюшка! Ты нравишься Бесу (честное слово). Он просил меня, чтобы я спросил тебя, когда у тебя будет свободное время, чтобы встретиться с ним".

Через Мудрика ми домовилися зустрітись у суботу о шостій вечора біля "Орфея".

А паралельно з цим я весь той тиждень іще думала про нього – отого, заради кого було заварено всю катавасію. Чи не ображається він на мене за те, що я познайомилася з Бессоновим? Я ж усе-таки кохаю його, і мені потрібен тільки він! Він, вочевидь, не ображався і, підозрюю, не знав нічого ні про мою образу, ні про моє знайомство з Бессоновим. А якщо й знав, то вже точно тим усім не переймався.

Двадцять першого квітня я прийшла додому раніше й почала готуватися до побачення. Випрала свою кофтинку (в результаті довелося йти в напівмокрій), сумнівалася ще, чи мити голову, й таки не помила (тепер, ідучи на побачення, завжди мию). Хвилювалася. Сяк-так нафарбувалася (взагалі-то я не фарбуюсь). До мене мали зайти дівчата.

Ми довго думали, чи мені йти самій на побачення, чи брати з собою дівчат. Що як він не прийде вчасно, то що, я буду сама там стояти? А з іншого боку, це якось тупо. Було вирішено, що я чекатиму біля торгового центру, поки вони перевірять "наявність його присутності". І тоді підійду, якщо він, звісно, є. Однак усе сталося не так, як передбачали. Він стояв біля "Орфея" з Мудриком. І вони, між іншим, побачили дівчат. Оскільки він був не сам, то дівчата сказали, що я теж маю йти не сама! Ми вирушили втрьох. Підійшли, привіталися (я зробила якомога байдужіший вигляд, наче мені на нього було абсолютно начхати). Відійшли й розмовляли з дівчатами, підійшли ще якісь, ми базарили з ними. Врешті-решт Бессонов (світло й темінь моєї юності) сказав, що вони "пойдут к одному пацану и скоро придут". Я взагалі людина делікатна і завжди всіх розумію. Тоді я теж зрозуміла (адже йому конче треба було піти до одного пацана), тому сказала байдужим голосом: "Ага. Хорошо".

Вони повернулися, коли півдискотеки вже минуло. Він, звісно ж, мав запросити мене на "мєдляк" (існує така негласна домовленість: коли хлопець і дівчина мають почати зустрічатися, то він її запрошує на повільний танець, а вона чекає на цю радісну мить, бо під час "мєдляка" нарешті розпочнеться спілкування). На перший "мєдляк" він мене не запросив. Однак запросив на другий. Тільки спілкування все одно не почалось. Я не хотіла повторювати тієї помилки, яку зробила першого тижня, коли ми знайомилися (ну, типу ж хлопець має перший починати розмову; ще подумає, ніби я якась необізнана, вперше знайомлюся з хлопцем!), а він чомусь нічого не казав. На тому все й закінчилося.

А втім… На тому все почалося. Наступного дня я зрозуміла, що якщо не побачу його ніколи в житті (а скидалося приблизно на те), то помру. Однак, шановні, цього не сталося. А знаєте чому? Бо я його таки побачила. Наступної суботи в "Орфеї". Думаю, він теж мене бачив. Отак і жили. Бачили одне одного щотижня на дискотеці. Почалося літо. І закінчилось літо. З вересня я вже мало ходила на дискотеку. Я постановила собі, що ходитиму туди раз на два місяці.

Потім я наважилася попросити його зразки минулорічних вступних завдань до вузу (він був дуже розумний, один із найрозумніших хлопців у нашому місті; о, ми були б із ним незлецькою парою!), і так розпочалося наше спілкування без посередників. Він до того вузу влітку не вступив. Я – через рік – вступила.

Нині я щовечора повертаюся в квартиру, де на мене чекає мій чоловік – Віктор Бессонов.

***
Я пожартувала. Зараз я збираюся на побачення з його нездійсненим однокурсником. І не кличу з собою дівчат. Іду сама. У мене було багато побачень, і я вже їх не лякаюся. На побачення вдягаю тільки сухий одяг і перед тим мию волосся.

З Бессоновим ми ніколи не були разом. І слава Богу.

Анастасія ЛЕВКОВА
Журнал "Однокласник" №7 2009
www.odnoklasnyk.org.ua

ок



Щоб дізнатися, що ж таке сучасний рок, подався на фестиваль "Чайка", який відбувався на однойменному аеродромі неподалік Києва. Діставатися довелось автобусом. Щойно зайшов у салон – перелякався. Половину автобусу заполонили хлопці та дівчата з величезними ірокезами, другу – круті "пацани" у шкірянках та залізяччі на різних частинах тіла. Втім, до місця призначення дістався без пригод. Уже на підході до концертного майданчика стало зрозуміло – міська метушня залишилася десь далеко. Мої перші враження виявилися хибними. На свіжоскошеній траві вже розташувалася публіка: хтось у вишиванці, хтось – у віночку, хтось у діловому костюмі.

Відкривав дійство український гурт "Бумбокс". Андрій Хливнюк відспівав годинну програму, однак публіка чекала більшого драйву. Він з’явився, коли на сцену вийшов російський гурт "Мумій Тролль". Соліст Ілля Лагутенко задав справжнього жару. Він проспівав свої старі, перевірені часом хіти й додав трохи "свіжаку". Лагутенко виклався на всі сто і змусив зробити це й глядачів. Підвела апаратура. Виступ довелося скоротити на 20 хвилин – сіли акумулятори в гітарі. Музичний ритм підтримав легендарний колектив "Брати Гадюкіни", який грає в концертах украй рідко. На диво, публіка знала практично всі композиції, що їх співав гурт, народжений ще у 1988-му. Пролунали під бурхливу підтримку публіки і "Наркомани на городі".

А далі на сцені з’явилися ті, на кого чекав автобус з "індіанцями", – грецький Septicflesh та російська "Аліса". Важкий метал і російський рок слухали переважно затяті фанати. Інші потягнулися до малої сцени, яка працювала упродовж дня. Це – нововведення фестивалю для нових талантів. На ній виступали молоді гурти з України, Естонії, Молдови, Італії.

Фестиваль зайняв площу 7 гектарів (майже 14 футбольних полів). Після того як усі виконавці виступили, деякі затяті музикомани лишилися на ніч. Вони розташувалися в 300 наметах. Півночі для них працювали ді-джеї, а вже наступного дня музичне свято продовжилося.

Другого дня на сцені виступили російський "Дельфін", українські "Воплі Відоплясова", німецькі Cinema Bizarre, російський "Король і шут". Справжній фурор викликали музиканти зі Сполучених Штатів Америки – гурт Devil Driver.

Гості роз’їхалися, щоб знову зібратися за рік, а слухачі – набратися сил для дводенного музичного марафону.

                                                     Фестивалив Михайло ПРУДНИК
                                                     Фото автора
Журнал "Однокласник" №7 2009
www.odnoklasnyk.org.ua
 

новий номер №7 2009

ок

c. 4 Магія Кінбурнської коси

З висоти пташиного польоту цей півострів схожий на велетенський стоптаний черевик із гострим носом та шпорами. Ніби присів трохи відпочити втомлений Гулівер, що подолав чималеньку відстань під пекучим сонцем у Причорноморських степах. Звісив ноги в прохолодну воду та так і застиг, милуючись рудими кручами під Очаковом на протилежному березі, вслухаючись у шепіт трав і плескіт хвиль Чорного моря. Якщо раптом вам доведеться прямувати до Криму літаком із Києва, заходу або центральної частини України, ви неодмінно побачите з висоти Кінбурнський півострів. На карті України це – невеличка піщана смужка суші, яка розділяє Дніпро-Бузький лиман, Чорне море, Ягорлицьку затоку. Насправді ж завдовжки вона 40 кілометрів, завширшки – до 10 кілометрів, а на самому вістрі коса така довга і вузька, що однією ногою ви можете стати в море, а другу занурити в дніпровську воду лиману. Звичайно, якщо вам пощастить туди потрапити.

 С.8 Оповідання Анастасії Левкової: Бессонов

Отож тоді, в "Орфеї", вирішила на зло йому познайомитися з Бессоновим. О Бессонов, ти світло й темінь моєї юності, ти – невимовний біль моєї юності, ти – мої сльози, мої вірші, мій "Ветер надежды", зразки моїх вступних завдань до вузу, врешті-решт. 

С.10 Секретні матеріали: Х’ю Лорі

Авантюрник від медицини

С.20 Тест: Чи творча ти людина?

Здавна відомо, що люди по-різному реагують на навколишній світ залежно від того, творчі вони люди чи в них швидше математичний склад розуму. А ти яка людина – приземлена чи така, що витає десь у хмарах?

С.24 Де слухають музику українські "індіанці"?

Щоб дізнатися, що ж таке сучасний рок, подався на фестиваль "Чайка", який відбувався на однойменному аеродромі неподалік Києва. Діставатися довелось автобусом. Щойно зайшов у салон – перелякався. Половину автобусу заполонили хлопці та дівчата з величезними ірокезами, другу – круті "пацани" у шкірянках та залізяччі на різних частинах тіла. 

С.30 Оповідання Миколи Сіоми: А може це кохання?

Прийшла практикантка, яка в Б-класу читала хімію, й почала викладати фізику. Ніхто її не слухав, і вона тим не переймалася. Мова йшла про те, що фізика – це, взагалі-то, потрібна наука, але й без неї погода за вікном просто чудова. Практикантка була дуже вродлива, навіть занадто. Коли вона те про погоду сказала, в нас із Максом з’явився до неї суцільний респект.

С.32 Тепло родинного альбому

Щойно я вам скажу, про яку книжку наважуся розповісти, ви одразу ж почнете репетувати: "Та це ж вірші! Хіба їх можливо читати?!" Я би вам збрехала, якби зразу ж відповіла: "Звісно, можливо!" Ні, моя совість не дасть збрехати, але й до "Модної читанки" я б не відібрала абичого, повірте! Читати можливо далеко не всі вірші, тим паче сучасні, але "Квіти цмину" Мар’яни Савки – поезія незвичайна, тепла й дуже… пахуча, чи що. Цмин же пахне, скажіть?

 

Tags:

новий номер: № 6 2009

ок

Хочеш постери і фото переможця та найкращих учасників "Євробачення-2009"? Купуй "ОК"!!!!


Читай у шостому номері журналу "Однокласника"

С. 5 Євробачення: Рекорди і уроки

Пісенний конкурс "Євробачення" цього року став рекордним у багатьох вимірах. Нечувану кількість балів набрав білорусько-норвезький Сашко Рибак, небачено багато було умовних представників європейських країн – умовний норвег, умовна росіянка, умовна англійка… Незрівнянний рівень професіоналізму й виконавської майстерності переважної більшості учасників фіналу. Неймовірне за організацією шоу влаштували московські режисери та продюсери. Незбагненні гроші вкладено в це дійство…

с.15 Посиденьки: Тепер я нуль без палички...

З листа: Кохання… Та чи є воно? Повага… Вона пропала! Дружба… Чи вона взагалі існувала?

с.16 Тест: За що ти любиш хлопців?

Дивне запитання, чи не так? Мабуть, ми, дівчата, любимо хлопців за те, що вони – хлопці! Але якщо замислитись: а за що, власне, ми обдаровуємо їх своїми ніжними почуттями? Та й чи заслуговують вони на це? А може, навпаки, ти їх майже ненавидиш? Відповісти на ці запитання тобі допоможе тест. За умови, що твої відповіді будуть щирими...

с.20 оповідання Вікторії Добрової "Про Юриків і совість"

Відповідати подружці не було потреби, але Єва мовчала не тому. Мозок іржавим уламком ранила остання розмова з Максом, де було все: докори, знущання, гіркота й ці страшні слова: "Мені набридло гратися з тобою в любов". Раптом виявилося, що всі дні, коли він примушував Єву повірити в казку, оті квіти під снігом, красиві смс, бродилки на таксі зі школи по квартирах друзів, сотні прекрасних слів і обіцянок для нього – тільки додаткова темочка поіржати з хлопцями... Темочка номер вісім...

А сама хороша! Помститися захотіла, розповіла, як зі злості після якоїсь сварки (частенько вони в них траплялися, сварки... тільки хто ж тоді здогадувався...) його зрадила, у Ксю на іменинах, на лоджії замкнувшись... Навіть ім’я забула... З Жориком, чи Женею, чи Юриком якимось, – півобличчя у веснянках і прізвище, як у відомого письменника... Думала, Макс хоч розсердиться, накричить на неї, приревнує... Тільки б не сміявся так зневажливо. А він сміявся і сміявся!

с.32 інтерв'ю: Чому Брюс Вілліс їсть цукерки у зеленій обгортці?

№ 5 2009

ок
 с. 3. Чому в гітариста бандитська харя? або Ще раз про секс

Чому ворон здох? Чому в гітариста бандитська харя? Чому в трамваї відбулася сексуальна пригода? Чому вона (з віршів) п’є біле вино – молода ще вино пити! Чому душа у вічність відлетіла, дитину треба налаштовувати на позитив, а ви тут таке пишете? Чому на першій сторінці банк пограбували, золотий пістолет украли – і оце дитині таке читати? У нас нормальна дівчинка, їй чотирнадцять років, ні про яких хлопців вона не думає, в школу ходить, живемо в селі, а ви тут про сексуальні пригоди! Думали, це журнал для школярів, то й передплатили, отримали перший номер, а тут про школу нічого нема! Ми їй цей журнал і показувати не будемо!

Телефонний монолог обуреної бабусі з Донеччини,
присвячений "ОК" № 1 за 2009 р.

с.12 НеЗаморожений ЖаДан у ПРОТИгазі: інтерв'ю з "хрестоматійним" сучукрлітівцем

Жадан: – Та в мене син гот. Принаймні він так думає. Я не особливо вникаю в ці його справи. Однак кілька разів ходив із ним на готські вечірки у Харкові. А потім подумав, що це, мабуть, занадто: в моєму віці – на готські вечірки!

с.22 Хіба я винна, що я така?: сучасна молодь

Мене мати з дому вигнала, – схлипує дівчина (за пляшку пива вона погодилася розповісти свою сумну історію). – Сказала, що я ні на що не здатна, крім як на Окружній стояти. Ну хіба це мати?! Каже, ти п’єш постійно, не вчишся, гуляєш до ночі. А хіба я винна, що я така? Це вона мене вже далеко не перший раз виганяє. Каже, ти своє дитинство про…ла, а я плачу постійно.

с.26 Чорно-рожевий світ емо

В Україні субкультура емо з’явилася два-три роки тому і за цей час устигла полонити багато юних сердець. Появу субкультури, яка захопить великі маси молоді, можна було передбачити: в інформаційному суспільстві виявляється мало місця для емоцій і вираження своїх внутрішніх переживань. Стрімкий розвиток "зовнішніх" подій залишає поза кадром душевний світ людини. В юному віці навколишній світ сприймається дуже гостро, молода людина бурхливо переживає захоплення й розчарування, намагається знайти в хаотичному світі споріднені душі. Емо – це ніби те, що треба підліткам: з одного боку – яскравий стиль, музика, яку можна охарактеризувати як "крик душі", з другого – свобода вияву емоцій: якщо ти емо, то можеш цілісінький день скиглити від усесвітньої несправедливості, писати суїцидальні вірші про нещасливе кохання. Словом, розбите серце і сльози – емблема стилю.

с.32 Готуємося до випускного

Невдовзі на наших старшокласників чекає значна подія – маємо на увазі не закінчення школи як факт біографії, а випускний бал. Його не буде зафіксовано в офіційних документах, проте саме від випускного балу залежить ваш настрій і рівень упевненості.

У відомій казці, що її переказав Шарль Перро, сукню для Попелюшки вмить начаклувала добра фея. А де ж узяти вечірню сукню звичайній старшокласниці? Тут знадобиться ваша сміливість, накопичені за роки навчання мрії й поради досвідчених стилістів. Проте... Ви здивуєтесь, але розкішна вечірня сукня з тугим корсетом і велетенським криноліном, а також куплені на базарі черевики з височенними підборами – то не найголовніша річ на випускному. Тож про все по черзі.

Повний текст журналу на офіційному сайті

www.odnoklasnyk.org.ua

Tags:

ок

Молода співачка Міка Ньютон користується популярністю не лише в Україні, а й у більшості країн СНД. Після успіху в Юрмалі та хітового саундреку до фільму "Кадети" її пісні поступово заполонили радіо- та телеефір. Дівчина народилася в місті Бурштині Івано-Франківської області. З дитинства мріяла стати співачкою і крок за кроком наближалася до великої сцени. Нещодавно зрадила іміджу блондинки – перефарбувалася. Чому саме, Міка Ньютон залюбки розповіла "Однокласнику":

– Я вирішила трішки змінитися. Зробила божевільну зачіску. На жаль, моя ідея не повністю реалізувалася. Дизайнери витратили багато часу і зусиль. Моє волосся тричі стригли, тричі фарбували, шукали щось нове. Я в житті екстремальна людина, тому такі випробування витримала гідно.

– Тобі подобаються експерименти?

– Я завжди люблю робити щось нестандартне. Якось стрибнула з парашутом. Дуже хочеться ще, але мені не дозволяють.

– Чи змінюється від зовнішнього іміджу музика Міки Ньютон?

– Звісно, моя музика змінюється, з часом вона стає більш виваженою. Останній альбом, який ми записали в Англії, сильно відрізняється від платівки "Тепла ріка". Не можу сказати, що це кардинальні зміни. Принаймні шансон я не заспівала. Залишаюся вірною поп-року. Буду співати пісні, які мені подобаються. Зміна кольору волосся не може кардинально вплинути на мої смаки. В душі я залишаюся собою.

– Якби запропонували великий гонорар, погодилася б заспівати шансон?

Прочитати інтерв'ю повністю: журнал "Однокласник"
№2 2009
www.odnoklasnyk.org.ua

номери за 2009 рік

ок
           
                                       #2 2009                                                #3 2009



   #4 2009

Tags:

Посиденьки: Мама проти

ок

Мене звуть Сергій, мені 15 років. Я майже місяць зустрічаюся з дівчиною. Її звуть Настя, вона дуже порядна, добре вчиться, захоплюється грою на гітарі, та проблема не в ній, а в моїй мамі. Мама проти того, щоб я з нею зустрічався: мовляв, ти ще маленький, спочатку вивчись, а потім зустрічайся скільки хочеш. Найбільш прикро те, що до Насті я зустрічався з іншою дівчиною, й мама була не проти, а тут раптом таке стала казати... 

Сергій А., м.Донецьк

Катруся: замість освіти – кіндер... Спробуй ще раз поговорити з мамою. Якщо вона налаштована саме проти Насті, спитай чому, проте не дивуйся, якщо отримаєш розпливчасту відповідь: "Інтуїція мені підказує, що вона погана людина..." Можливо, мама відчуває – ти надто сильно в неї закоханий, і боїться, що ти накоїш дурниць. Знаєш, Сергію, торік наш із Ганею однокласник став татом – наскільки я знаю, така звістка не викликала захвату в його батьків. Не виключено, що твоя мама відчуває острах і перед менш екстремальними наслідками твого роману, – подумай, чи не став ти гірше вчитися? А то все може закінчитися, як у мого однокласника – без вищої освіти, зате з кіндером...

Ганя: чи гарні в неї ноги? Катрусю, в сьомому номері "Однокласника" за минулий рік була стаття про засоби контрацепції. Це так, до слова. А ти, Сергію, маєш для себе вирішити, з якою дівчиною зустрічатися: з тією, яка подобається тобі, чи з тією, яка подобається твоїй мамі. "Гарно вчиться, порядна, грає на гітарі", – це слова не закоханого хлопця, а рядки зі шкільної характеристики ("комсомолка, спортсменка..."). Якби написав, що в неї гарні ноги, це було б по-хамськи, але принаймні щиро. Ти маєш поважати маму, але не давай їй за тебе думати. А то сьогодні мама вибере тобі дівчину, завтра інститут, а післязавтра ти – постійний пацієнт у психіатра. Якщо ти вважаєш себе справжнім чоловіком, то доведи, що твої амурні справи аніскільки не заважають тобі розв’язувати задачі з логарифмами чи вивчати творчість Ю.Андруховича.
 
Що думаєте з цього приводу? Є ідеї, як подалати цю проблему? Пишіть
 


Журнал "Однокласник"
www.odnoklasnyk.org.ua

 

ок

Як слушно стверджує бучабаранський класик Сашко Григорович, за локальним бугром рідної Бучабари часто буває не менш цікаво, ніж за глобальним бугром рідної Неньки. Що саме коїться перед отим глобальним бугром, якими краєвидами милуються наші земляки на Сході й на Заході України, ми й розповімо вам у рубриці "Глобус України".

Море
Насправді ніяких піратів на Азовському морі нема. І піраній, наскільки я знаю, теж. Зате є... Та про це далі. Якщо чесно, Азовське море – не піратський, а дитячий рай. Це коли пливеш-пливеш, а потім стаєш на рівні ноги і розумієш, що тобі тут по пояс. Я взагалі-то не дуже люблю, пливучи, загрібати коліньми по дну, зате синок мій був у захваті.

Першого дня, коли ми приїхали на море, був шторм. Відпочивальники не перечікували його на березі, а мужньо намагалися видряпати у стихії свої законні відпускні дні, розважаючись стрибками у хвилі. Деякі ходили по воді, як у пісні В. Бутусова. Спочатку ми пов’язували факт виникнення цієї надприродної здатності зі споживанням варених рапанів, що їх невтомно рекламували засмаглі до чорного продавці. Лише другого дня ми зрозуміли, що, перепливши кілька метрів "глибини", можна було опинитися на широкій і мілкій косі.

Наявність двох берегових ліній дозволяла насолоджуватися морськими ваннами з відносним комфортом, а не сидіти одне в одного на голові. Проте людей і без того не було аж так багато. Місцеві мешканці пов’язували цей факт із втечею в лагідні води Азовського моря маленького, але дуже голодного крокодила. Чи вдалося земноводному поласувати якимось туристом, ми так і не дізналися.

Зате коли нам забаглося скуштувати в’ялених бичків, ми ще раз мали нагоду оцінити нетривіальний гумор місцевих мешканців. У шести-семи коробках лежали однаковісінькі бички, проте ціна була різною. На кожній коробці було написано назву політичної партії, а поруч – рейтинг. У гривнях. За жодного політика більше гривні не давали. А бички були смачні...

Продовження: Журнал "Однокласник" №7 2008
Автор: Ірина Борисюк
www.odnoklasnyk.org.ua

Я друге Я

ок

– Насправді все не так і погано. Навіть навпаки: ти розумна, гарна, впевнена в собі дівчина, на відмінно навчаєшся в одному з найпрестижніших ліцеїв України, маєш багато подруг, які готові прийти тобі на допомогу будь-якої хвилини... Батьки готові виконати кожне твоє прохання, увагою не обділена. Ну скажи, чого тобі ще не вистачає, дурне ти дівчисько?


– Будеш сміятись, але саме сьогодні я раптом відчула самотність. Вийшла на вулицю, а назустріч, як на зло, – закохані пари зі щасливими обличчями. Я йшла повз них, зазирала в їхні очі й думала: а я сама й сама...
 

– Дурня якась! Чи не ти казала, що кохання – це хвороба, чимось схожа на застуду? Спершу жар, а тоді одужуєш і бачиш, що поруч – неприємна, чужа, а головне – зовсім непотрібна людина. Чи, може, не ти казала, що на першому місці має бути навчання, а все решта – дурниці? Чи не ти називала кохання стихійним лихом без будь-якої логіки, а закоханих – добровільними жертвами експерименту, що руйнує мозок?
 

– Так це було раніше, а тепер... Можеш не вірити, але мені хочеться все це відчути. Бути дурненькою, непослідовною, залежною. Засинати й прокидатися з думкою тільки про нього – красунчика-форварда з футбольної збірної ліцею, наприклад. До другої години ночі балакати по телефону і все одно не наговоритися...
 

– Ти справді хочеш бути схожа на одну з тих нещасних?! Ходити з дурним обличчям, світитись нездоровою радістю й на кожне питання розгублено відповідати: "Що ви сказали? Я задумалася..." Вибач, але це смішно.
 

– Досить ображати мої мрії! А ні – то візьму й прожену тебе.
 

– Люба, мене не можна проганяти. Хто, крім мене, здатен по поличках розкласти твої проблеми, знайти для кожної правильне рішення? Ну скажи мені, що ти зібралася зараз робити? Навіщо тобі пензлик і фарби? Будеш творити шедевр конвульсивно-збуджених мізків? І не шкода тобі часу?
 

– Ти не розумієш! Мені розповідали... Воно схоже на золотий дощ, тисячі блискавок, на глибокий вдих, від якого раптом піднімаєшся в повітря... А якщо додати трохи блиску, то небо засяє. Навіть уночі... Ти просто кохаєш, а воно сяє. Знала б ти, як мені хочеться хоча б на хвильку відчути, що таке КОХАННЯ!.. А якщо воно ніколи до мене не прийде? Якщо його роздають за якимись нікому не відомими списками, а мене там нема?.. Забули вписати, викреслили, перенесли років на сорок?!
 

– Дурниці... Це все емоції. Тобі лише шістнадцять, думай про навчання. Ну, а тепер куди ти зібралася? Зараз наробиш дурниць, а мені розгрібати.
 

– Знаєш що, дай мені спокій! Можу я хоч раз у житті зробити щось нерозумне?!
 

Вона розсміялась і, залишивши вдома своє раціональне Я, вискочила на вулицю. Друге Я було легке й незвичне. Воно завмирало, бачачи падолист, усміхалося перехожим і сентиментально щулилось від передчуття кохання до нього, ще невідомого, але вже такого близького.
 

А він і справді був близько. Вже рік вони ходили до однієї бібліотеки, займалися в одному спортзалі й більше того – навчалися в одному класі, розділені лише вузьким проходом.
 

Але роздивилася, відкрила й відчула його вона тільки сьогодні. І це не було схоже на золотий дощ або тисячі блискавок. Радше нагадувало ніжний дотик падолисту, від якого в душі розквітає весна. І не був він схожий на красунчика-футболіста, а був звичайним однолітком зі смішними окулярами, які ніяк не могли всидіти на його носі. І вона з ніжністю їх поправляла, коли вони ходили тихими осінніми вуличками. Обоє були щасливі.
 

Друге Я, що так сильно прагнуло кохання, насолоджувалося ним. А перше, здавши позиції, вже не намагалося шукати логіку. Бо хіба можна пояснити розквітлу весну, схожу на осінній падолист?

Світлячок,
смт Олика на Волині

Журнал "Однокласник"
№6 2008
www.odnoklasnyk.org.ua